Народження одеського клубу, який завжди вважався одним із найсильніших в Україні, було узаконено 26 березня 1936-го, коли побачила світ постанова всесоюзного комітету фізкультури про створення в низці міст СРСР показових команд для участі в першому чемпіонаті країни.
Олександр Михальченко, Петро Чистов, Микола Табачковський, Микола Хижніков, Михайло Хейсон, Микола Кравченко, Юзеф Сосицький, Михайло Малхасов, Леонід Орєхов, Макар Гічкін, Петро Калашніков – у такому складі вийшла на свій дебютний матч у першому чемпіонаті СРСР команда «Динамо» (Одеса). 24 травня 1936 року динамівці, яких тренував Арон Коген, зустрічалися із харківським «Спартаком». "Біло-блакитні" програли 0:1.
Через два роки одеське «Динамо», перемігши 1937-го у групі «В», було включено до найвищого ешелону радянського футболу. Одесити чудово зарекомендували себе, посівши 10 місце серед 26 учасників. Два захисники «Динамо» (Микола Табачковський та Михайло Волін) увійшли до списку 55 найкращих футболістів СРСР, а форвард Леонід Орєхов із 13-ма забитими м'ячами потрапив до числа провідних снайперів турніру. На жаль, наступного сезону динамівці, посівши передостаннє місце, залишили елітний дивізіон. До того ж, центральна рада товариства вирішила відмовитись від команди. В Одесі не розгубилися, і футболістів перевели під егіду ДСТ «Харчовик». Через рік завдяки черговій зміні в структурі першості СРСР одеська команда (під прапором «Спартака») отримала місце в групі «А». Першість 1941-го залишилася незавершеною. Коли після війни відновилися ігри чемпіонату Радянського Союзу, одеський клуб («Харчовик») включили до другої групи. У 1949 році команда з берегів Чорного моря була буквально за крок від підвищення у класі, але не змогла перемогти у додатковому турнірі фінальних змагань. До кінця 50-х років в одеському футболі настав складний час. «Харчовик», у 1953 та 1954 роках. - «Металург», з 1958 року - «Чорноморець» не належали до лідерів другого дивізіону.
Лише 1959-го, коли «Чорноморець» потрапив під опіку найпотужнішого в Одесі підприємства – Чорноморського морського пароплавства, а тренером став Анатолій Зубрицький, розпочалося висування клубу на передові позиції. 1961-го «моряки» - чемпіони України серед команд класу «Б», згідно з регламентом мали зустрітися у перехідних матчах з найгіршим колективом республіки з класу «А». Та біда, аутсайдером став донецький «Шахтар», який у тому ж сезоні сенсаційно виграв Кубок СРСР, і українські футбольні функціонери вирішили скасувати ігри між «гірниками» та «моряками», позбавивши «Чорноморець» законного права посперечатися за путівку до вищої ліги. Наступного року одеситів оминули луганські «Трудові резерви». Лише 1964-го Одеса здобула право на підвищення у класі, причому тріумфально – разом із «Чорноморцем» у першу групу перейшов і одеський СКА. «Моряки» досягли успіху під керівництвом тренера Юрія Войнова.
Через два роки команда з морським характером досягла свого кращого досягнення у Кубку СРСР – пробилася до півфіналу розіграшу. На початку 70-х «Чорноморцю» довелося на три роки повернутися до другого дивізіону. Важливу роль у втраті місця серед елітних клубів відіграла епідемія холери, через яку 1970-го «моряки» майже на півтора місяці були позбавлені можливості тренуватися та виступати в Одесі. Визначальним у подальшій долі «Чорноморця» став прихід до команди Ахмеда Алескерова влітку 1973-го. Тренер настільки перетворив гру колективу, що той буквально на одному подиху не лише зайняв перше місце у першій лізі, а й став бронзовим призером чемпіонату СРСР наступного сезону.
"Чорноморець" дебютував у єврокубках. Перший матч приніс перемогу над римським "Лаціо" (1:0), однак сумарний успіх святкував італійський клуб, який зумів зламати опір одеситів у додатковий час (3:0).
У наступних десяти чемпіонатах «моряки» балансували між 12-м та 7-м місцями, хоча тренували команду такі фахівці, як Анатолій Зубрицький та Микита Симонян. Лише з появою на тренерському містку Віктора Прокопенка, який розпочинав свій творчий шлях, «Чорноморець» став прогресувати. 1984-го команді не вистачило одного очка для того, щоб повторити «бронзовий успіх». Цього ж сезону засяяв усіма гранями свого таланту Ігор Бєланов, який з наступної першості перейшов до київського «Динамо», а ще через рік був удостоєний звання найкращого футболіста Європи. 1983-го форвард «Чорноморця» Володимир Фінк увійшов до трійки найкращих бомбардирів чемпіонату (15 м'ячів).
1986-го внутрішньоклубні чвари призвели до відставки Прокопенка, і «моряки» втратили прописку у вищому дивізіоні. Анатолій Полосін, який очолив команду, за один сезон повернув «Чорноморець» в «еліту». В останній першості СРСР, коли одеську команду знову тренував Прокопенко, «чорно-сині» вдруге зупинилися за крок від п'єдесталу пошани, посівши 4-те місце, але при цьому випередивши решту українських команд «вишки»: київське «Динамо», « Дніпро», «Шахтар», запорізький «Металург» та «Металіст» (Харків).
Перед першим футбольним сезоном незалежної України "Чорноморець" вважався беззаперечним лідером. Однак підтвердити щедрі аванси одесити змогли лише у розіграші Кубка країни, обігравши у фіналі «Металіст» (1:0). Призером чемпіонату «моряки» вперше стали 1993-го. На тому ж третьому місці вони завершили і наступну першість, щоправда, знову здобувши Кубок України (у серії пенальті було переграно сімферопольську «Таврію»).
У 1994-1998 роках «Чорноморець» тренував Леонід Буряк - вихованець одеського клубу, який здобув популярність у київському «Динамо». Під керівництвом Леоніда Йосиповича «чорно-сині» досягли свого максимального на сьогоднішній день успіху в українських чемпіонатах, двічі (1995 та 1996 рр.) ставши другими призерами.
На жаль, економічні проблеми вивели команду «моряків» за межі вищої ліги. Восени 1998-го клуб взагалі опинився на межі зникнення з футбольної мапи країни. Лише після того, як "Чорноморцю" підставила надійне плече фінансово-промислова група "Примор'я", почався час стабільної життєдіяльності головної команди Одеси. Нелегкий період становлення, під час якого моряки ще два роки провели в першій лізі, завершився навесні 2003-го. Тоді «Чорноморець» очолив заслужений тренер України Семен Альтман, який за одне коло зумів перетворити закоренілого аутсайдера на грозу авторитетів та підняти команду з 16-го на 8-е місце. 2006-го «Чорноморець» повернувся на український п'єдестал пошани, і бронзові медалі дозволили «морякам» знову взяти участь у єврокубках.
На жаль, у наступні сезони гра «Чорноморця» не відзначалася стабільністю. Не вдалося змінити її характер ні колишньому форварду «моряків» Віталію Шевченку, ні екс-голкіперу Віктору Гришку, ні уславленому футболісту київського «Динамо» та збірній СРСР Андрію Балю. Навесні 2010 року «Чорноморець» знизився у класі. До команди прийшов новий головний тренер – Роман Григорчук, під керівництвом якого колектив не тільки повернувся до прем'єр-ліги, а й став там клубом, який боровся за провідні позиції. Моряки вийшли у фінал Кубка України, змагалися за Суперкубок країни з «Шахтарем», яскраво виступали на європейській арені.
На жаль, криза в українському футболі, що почалася в 2014 році, не оминула і нашу команду. Результати «Чорноморця» після відходу Григорчука не тішили. Окремо стоїть потрапляння до провідної «шістки» 2017-го під керівництвом Олександра Бабича. Зрештою, «моряки» два сезони провели у першій лізі. 2021-го команда повернулася до «елітного товариства», наприкінці року повернувся до «Чорноморця» й Роман Григорчук. Клуб отримав інших власників.
Нині за умов війни триває складний процес становлення нового колективу. Ми віримо, що «моряки» подолають всі негаразди та зможуть своїми результатами з честю підтримати славне минуле нашого клубу!
